Сайт Сороцька

Олегу Купчинському – 70 

  Олег Купчинський народився 18 травня 1934 року в селі Сороцькому на Теребовлянщині в родині священика. Навчався у Скалатській середній школі, далі - у Львівському університеті ім. І. Франка, де у 1958 р. закінчив українське відділення філологічного факультету. В умовах радянської дійсності "буржуазно-націоналістичний родовід" та священиче походження створювали молодому випускникові університету, зорієнтованому на наукову діяльність, значні професійні складнощі та проблеми. Спочатку він тимчасово працював у Львівському облкниготорзі, в оперному театрі та Ізокомбінаті, далі - у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника. З 1960 по 1978 р. О. Купчинський - працівник Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові. Власне тут він пройшов велику школу дослідницької праці, це був його другий університет. В архіві Олег Купчинський сформувався як історик. У 1974 році він здобув ступінь кандидата філологічних наук. А з 1978 р. став працівником Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові. На установчих зборах НТШ 21 жовтня 1989 року його обрано науковим секретарем НТШ у Львові, а також головою Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін. Від часу відновлення Товариства в Україні і до сьогодні Олег Купчинський очолює редакційну працю над переважною частиною видань НТШ.

  Олег Купчинський - автор понад 400 наукових, науково-популярних та редакторських праць. Його наукова діяльність проектується головно на дві ділянки - філологію та історію, зокрема спеціальні історичні дисципліни. Пріоритетною є проблематика, пов'язана з дослідженнями ономастики та історії української мови; архівознавства та історії різних установ; джерелознавства, археографії та інших спеціальних історичних дисциплін; історії науки та історіографії, бібліографістики відомих і маловідомих особистостей української науки та культури.

  У ранній період наукової творчості ювіляра значне місце посідає ономастика. В основу його тодішніх досліджень покладено порівняльний мовознавчий аналіз назв населених пунктів, опертий на пам'ятки писемности. Це, зокрема, статті "Про походження окремих патронімічних назв Прикарпаття XIV-XVII ст." (1966), "Двочленні географічні назви України на *-jъ. Матеріали до українського топонімічного словника" (1970), "Реконструкції східнослов'янських композитних імен на базі твірних основ ойконімів на *-itji" (1978).

  У більшості праць Олега Купчинського, присвячених мовознавчій проблематиці, простежується використання інструментарію мовознавчого аналізу для ширших мовних й історичних узагальнень. Для вченого пріоритетною тут  є історична географія заселення.

  Пов'язання мовних й історичних явищ в одне ціле чи не найбільш переконливо засвідчене у монографії "Найдавніші слов'янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень" (1981).

  Водночас ученому належать спеціальні дослідження з питань історії мови: "Українська церква і питання української (руської) народно-розмовної мови у другій половині XVI-XVII століть" (1997). О. Купчинський досліджує також окремі пам'ятки писемності, наприклад, мову "Казання" Мелетія Смотрицького на похорон отця Леонтія Карповича 2 листопада 1620 року" (2003).

  Нарівні з дослідженням питань ономастики, проблематики поєднання ономастичних даних і даних історичної географії у колі дослідницьких зацікавлень О. Купчинського перебувають спеціальні історичні дисципліни, зокрема джерелознавство. Його дослідження тісно пов'язані з архівознавством і, власне, будуються на актових і документальних джерелах (передусім середньовіччя) як основному об'єкті цієї дисципліни. Серед джерелознавчих праць О. Купчинського варто згадати розвідки "Рукопись неопределенного содержания" (1984), "Забута грамота Костянтина-Василя Острозького для села Мала Тухля" (1995), "Забуті та невідомі староукраїнські грамоти XIV - першої половини XV ст." (1995).

  Деякі праці з цього ряду, як, приміром, "Нерозв'язані проблеми актового джерелознавства галицько-волинських земель ХІІІ-XIV ст." (2001), мають теоретичні засновки, вказують на завдання вітчизняного джерелознавства. Почасти йдеться про це й у праці "Із спостережень над розвитком документа та діяльністю князівської канцелярії галицько-волинських земель ХІІІ - першої половини XIV ст." (1996). На цій проблематиці зосереджено увагу в історіографічних оглядах ученого, як-от: "Дослідження і публікація грамот Галицько-Волинського князівства у XVIII - першій половині ХІХ ст." (1982), "Біля джерел творчості "Руської Трійці" (1986).

  Чимало наукових досліджень О. Купчинського присвячено архівознавству. З-понад 50 його робіт з ділянки теоретичного і прикладного архівознавства заслуговують на увагу насамперед такі, як "Методика наукового описання давніх документів" (1972); "Про описання і каталогізацію картографічних творів" (1971); "Про підготовку каталогу судово-адміністративних фондів України" (1976). Істотно доповнює цей перелік розвідка історіографічного характеру "До історії створення науково-довідкового апарату до фондів судово-адміністративних установ України XV-XVIII ст." (1976). До цього ряду належить праця "Розшифрування ранніх фотодокументів та їх описання в архівах і бібліотеках" (1978).

  Олег Купчинський підготував і видав (у співавторстві) перший великий "Каталог пергаментних документів ЦДІА УРСР у Львові. 1233-1799" (1972.- 676 с.). Поява цього видання стала подією в українській архівістиці.

  Важлива складова наукового доробку ювіляра - історія середньовічних і сучасних установ. Він присвячує низку своїх праць історії судово-адміністративних установ, зокрема ґродських і земських судів, міських маґістратів. На окрему увагу заслуговує розвідка "Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова" (1998.- 99 с.). У деяких статтях подано відомості, що дають змогу простежити розвиток Українського вільного університету, Наукового товариства ім. Шевченка.

  Вичерпно і цілісно у творчості О. Купчинського репрезентована археографія. Треба наголосити на особливому ставленні вченого до цієї дисципліни. Варто згадати, що дослідник є співупорядником 16 збірників документів і матеріалів, присвячених різним історичним подіям, установам і особам. Заслуговують на увагу роботи "Гайдамацький рух на Україні у XVIII ст." (1970), "Леся Українка. Документи і матеріали. 1871-1970" (1971), "Класова боротьба селян Східної Галичини в 1772-1849 рр. Документи і матеріали" (1974), "Русалка Дністрова". Документи і матеріали" (1989), "Михайло Драгоманов. Документи і матеріали. 1841-1994" (2001). Особливо варто відзначити збірник "Акти села Одрехови". У нього ввійшли ориґінальні, писані українською мовою документи сільського громадського уряду на Лемківщині починаючи з 1570-х років (1970).

  Окрема сторінка у дослідженнях О. Купчинського присвячена питанням дипломатики, історичної хронології і картографії. У працях з дипломатики найчастіше звернено увагу на форму актових і документальних джерел, автентичність, час їх складання тощо. Прикладом є розвідки: "До питання про характеристику формуляра рукописних документів середньовіччя" (1974); "Розвиток галицько-волинського документа в контексті міжслов'янських зв'язків ХІІ-ХIV ст." (1983). У цих працях остаточно апробовано термінологію поділу класичного документа. Зауважимо, що аналіз документів з погляду дипломатики дано чи не в кожній праці вченого про писемні пам'ятки.

  Працює О. Купчинський і над бібліографією. Свідченням цього є не лише завжди ґрунтовне використання літератури у власних працях, але й підготовка книжкових бібліографій, одна з них - "Матеріали до бібліографії праць Ярослава Падоха" (2001). Бібліографія зазвичай є складовою частиною оглядів ученого, таких як "Науково-організаційна та видавнича діяльність Українського Вільного Університету. 1921-1991" (1998); "Просценіум" - новий великий театрознавчий журнал у Львові № 1 (2001) - № 6 (2003)" (2003). Бібліографію в дослідника часто подано у формі додатків до нарисів про різних діячів науки і культури: "В'ячеслав Сенютович-Бережний - історик і дослідник спеціальних історичних дисциплін. Матеріали до бібліографії праць" (2000); "Ян Янів (Janуw) - польський дослідник української літератури та мови (З додатком бібліографії найважливіших праць з українознавства)" (2003).

  У ключі джерелознавчого аналізу О. Купчинський вивчає деякі проблеми літературознавства (праці про Т. Шевченка, І. Франка, В. Стефаника, Лесю Українку, Марка Черемшину та ін.), етнографії, частково фольклористики. Подекуди зосереджує свою увагу на аналізі мистецтвознавчої тематики.

  Частина праць О. Купчинського належить до сфери біографістики. Чимало їх присвячено забутим іменам у нашій культурі. Дослідник пише про Олександра Барвінського, Модеста Гриневецького, Миколу Кулицького, Романа-Степана Луканя, Миколу Мельника, Івана Огієнка, В'ячеслава Сенютовича-Бережного, Яна Янова та багатьох інших. Окремі постаті розглядаються у контексті опрацювання ними спеціальної тематики, наприклад: "З історіографії ранньої історії України Олександра Домбровського" (1998); "Авґуст Бєловський і Іван Вагилевич: наукові контакти та співпраця" (1999), "Йосип Сліпий про Берестейську унію та її роль в історії української церкви і народу" (2000); "Михайло Тершаковець - дослідник "Слова о полку Ігоревім" та інших історичних пам'яток писемності Х-ХІІІ століть" (2000). Докладні бібліографічні відомості, зокрема про українських мовознавців, подано у примітках О. Купчинського до збірки "Листування українських славістів з Францом Міклошичем" (1993).

  Олег Купчинський пройшов значний творчий шлях ученого, редактора, реалізатора важливих наукових і видавничих проектів, пов'язаних з розбудовою української гуманітаристики, найкращі риси якої репрезентовано Науковим товариством ім. Шевченка. Саме він сьогодні виступає у Товаристві речником і талановитим виразником цієї доброї традиції. Учений нерідко є ініціатором багатьох починань, дає ключ до нових осягів сучасної української національно заанґажованої науки.